Музика Олександра Гавриша
Слова Вадима Крищенка
Вже відгоріли айстри у саду,
Кленове листя золотом облито.
А я іду по стежиці іду,
Яку стоптало наше спільне літо.
Я знаю ти не вернешся уже,
Бо наші долі ніби розкололись,
Але для чого пам"ять береже
Твоє тепло і твій привітний голос.
Забудеш. Запитують трави сумні
Забудеш. Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так.
Забудеш. Запитують трави сумні
Забудеш. Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так.
Я не шукаю на чиїй вині,
Те що стежина не простлалась далі,
Але здається вже тепер мені,
Що ми зміняли радість на печалі.
І загубили ніжність молоду
В словах гарячих і несамовитих
Я знов іду, чого я знов іду
По стежці де ходило наше літо.
Забудеш. Запитують трави сумні
Забудеш. Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так.
Забудеш. Запитують трави сумні
Забудеш. Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так.
Забудеш. Запитують трави сумні
Забудеш. Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так.
Забудеш. Запитують трави сумні
Забудеш. Питає із вирію птах,
А серце не може сказати, що ні,
А серце не вміє сказати, що так.
1 | Зелений гай |
2 | Стожари |
3 | Батько і мати |
4 | Смерекова хата |
5 | Запроси мене у сни |
6 | Як я тебе кохав |
7 | Налий шинкарочко! |
8 | Розлука |
9 | Троянда у вазі |
10 | Коли-небудь |