Тартак & ТНМК & Діана Месс - Нам пощастить текст песни

Щоб не відбулось - не плач, так влаштовані люди.
На жаль, по-іншому не буде. Все пройде, не плач.
Просто пробач... Повір, час їх засудить.
А люди - це лише люди, кожен з нас своє обирає.

Хтось образу ковтає разом з медовухою,
А інші - чують душею за завірюхою.
І їм не потрібні: ні трава, ні горілка.
Як в порожній електричці заплаче сопілка.

І ця спілка пам'ятає всіх, хто не зміг повернутись.
Вони знають шлях хвилі, щоб берега доторкнутись.
Вони чують, як вітер колисає кульбабки.
І знають: де і як треба ставити крапки.

Вони не мають ні якого "над" привілею.
Вони просто володіють живою душею.
Вони допоможуть, якщо болить.
І щиро вірять - нам пощастить.

Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
Друже, щось не дуже. Схоже занедужав.
Січнь запросив пирнути у свої калюжи.
Зараз все незвично, якось не туди.
Ми всі збирались жити вічно, писали про завжди!

Назавжди про любовь [і пролетіли],
За хмарами нам сяяли примари.
Але у тих, хто запускав нас на орбіти
Були свої резони: кому і скільки бути тут.

І повзлітали, летючі, як тарілки.
[Тучок] голимий, на кумарі - Божі тварі.
І на цьому - веселому сафарі:
То ми їх полювали, то полювали нас!

Але би надали душі спробу пірнути знову,
І із утроби віддати [ще булий] запас тепла -
Мама, що тобі дала - собі нічого не лишити.
Шкода, що ті, хто йдуть - лише не знають, як жити, жити!

Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"