О, невмолимі скам’янілі дні,
Міцна рука над людьми і богами
…Чигає там, у сірій далині,
Лягає горами за нами.
Ми подолаєм знов, ще не одні
Нам скоряться, над все є вірна криця
Та нам також судилося розбиться
Колись і десь об гори кам’яні.
Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна,
Золоте — на світанні, за дня вітряного — срібляне,
Мідь розтоплена — озеро те ж, в надвечірніх годинах,
І застигле залізо — вночі, у холодних туманах.
Міцно куте з металів, ще путо ніхто не роздер це,
Дня і місяця й року чотири пори, а на гльобі
В дужих карбах людське неспокійне і жадібне серце,
І для нього судився довічний почвірний колобіг.
О, неумолимые каменные дни,
Сильная рука над людьми и богами
…Ждет там, в серой далине,
Ляжет горами за нами.
Мы преодолеем снова, еще не одни
Нам покорятся, над всем есть верная крица
И нам также суждено разбиться
Когда-нибудь и где-то об каменные горы.
Есть неизменная земля, и все на ней измена неустанная,
Золото — на заре, за днем ветренным — серебряное,
Медь расплавленная — то же озеро, в вечерних часах,
И застывшее железо — ночью, в холодных туманах.
Прочно сковано из металлов, еще никто не разорвал это,
Дня и месяца и года четыре поры, а на глобусе
В прочных карбах человеческое беспокойное и жадное сердце,
И для него суждено вечный почвенный круговорот.